Олександр Бойченко у Вінниці говорив про тоталітаризм та презентував книги польських авторів на цю тему

Дев’ята зустріч у Вінниці в рамках Польсько-української дискусійної платформи була присвячена темі тоталітаризму та книгам, які цю тему описують.

Зустріч традиційно відкрили співорганізатори Платформи – віце-консул Республіки Польща у Вінниці Войцех Мрозовський та виконавчий директор ГО «Подільська агенція регіонального розвитку» Олег Левченко.

Гостем цього зібрання був літературний критик, публіцист і перекладач Олександр Бойченко (м. Чернівці). Він - колишній викладач зарубіжної літератури Чернівецького університету, триразовий учасник стипендіальної програми міністра культури Польщі «Gaude Polonia».

Вінницьким шанувальникам художнього слова Олександр Бойченко презентував книги польських авторів, що піднімають болючу й суперечливу тему тоталітаризму (нацистського, радянського, африканського, азійського), також тему змін суспільної та особистої свідомості в екстремальних тоталітарних умовах.

Обговорювались, зокрема, книги «У нас, в Аушвіці» авторства Тадеуша Боровського, «Інший світ» Густава Герлінга-Грудзінського, «Бесіди з катом» Казімєжа Мочарського та «Імператор. Шахіншах» Ришарда Капусцінського. Гість дискусійної платформи Олександр Бойченко був редактором та автором післямов до видань цих творів в Україні.

Також у зустрічі взяв участь видавець усіх презентованих книг - директор видавництва «Книги-ХХІ» Василь Дроняк.

«Це найсильніше з того, що я читав про концтабори, - сказав Олександр Бойченко про книгу «У нас, в Аушвіці» Тадеуша Боровського (автора, який був в’язнем цього концтабору, вижив, але через 6 років по війні вчинив самогубство у 28-річному віці). – Одночасно в цілому комплексі Аушвіц-Біркенау перебувало приблизно 130 тисяч в’язнів, яких охороняли приблизно 2-3 тисячі есесівців. Боровський ставить питання перед собою і перед іншими: чому люди не можуть просто повстати. 130 тисяч людей знищили б за півгодини цих охоронців, але вони цього не роблять. Вони роками це терплять і гинуть. Гинуть, а на їхніх очах гинуть, наприклад, мільйони євреїв у газових камерах… І Боровський дійшов такого страшного для себе і для людства висновку, що людська природа є дуже паскудною. Що людина є також істотою, яка в ситуації, коли перед нею стоїть питання загинути чи вижити, вона заради вижити може піти на будь-яку підлість… Маючи надію, що, може, до неї черга не дійде, людина буде весь час ховатися за інших, і таким чином люди гинуть мільйонами… Так вважав Боровський і вважав, що кожен, хто вижив в Аушвіці, вже автоматично винен в чомусь… Бо хтось замість тебе загинув, бо ти не боровся…

За словами О. Бойченка, погляд Тадеуша Боровського на людину був дуже похмурий. Він вважав, що людина може бути перетворена табором на тварину. Для нього більшим жахом, ніж жах смертей в концтаборі, було те, що деякі інші в’язні в цей час могли працювати наглядачами, грати футбол, ходити на таборові концерти і поводитись так, ніби те, що відбувається, є нормальним…

Натомість Густав Герлінг-Грудзінський, колишній в’язень сталінських таборів, побудував свою книжку «Інший світ» інакше і намагався довести нею, що людина – це не тварина, що не можна судити людину за тими вчинками, які вона здійснила в тваринних умовах.

«Я не хочу тут вдаватись до дискусії, бо, певно, кожен із цих двох авторів має свою рацію», - зазначив Олександр Бойченко. Також він розповів про книгу «Бесіди з катом» Казімєжа Мочарського, в якій автор, колишній воїн польської армії, розповідає, як волею випадку після війни опинився в одній камері з колишнім високопоставленим нацистом.

Наводились певні паралелі з українським сьогоденням, коли говорили про книгу Ришарда Капусцінського «Імператор. Шахіншах». Видання складається з двох романів, у першому йдеться про революцію в Ефіопії, коли було усунуто від влади корумпованого і «змаразматілого» імператора Хайле Селасіє, який, як Янукович, роздавав посади «своїм», ховав попід килимами золото й готівку та будував шикарні палаци, коли народ був доведений до зубожіння. Другий роман, «Шахіншах», розповідає про повалення прозахідного, але корумпованого і бездарного шаха Ірану, за наказом якого на іранських майданах розстрілювали з кулеметів тисячі протестувальників… Після революції в Ефіопії активізувався сепаратизм, в результаті відділилась провінція Еритрея, а напруженість в іншій провінції триває і досі. В Ірані ж революціонери згодом почали «пожирати один одного» і до влади прийшли ісламські фундаменталісти на чолі з аятолою Хомейні… На думку Олександра Бойченка, українцям варто прочитати ці книги, написані в жанрі «нон фікшн», аби уникнути ефіопських та іранських помилок.

Що стосується сприйняття тоталітаризму в Європі, то гість дискусійної платформи звернув увагу на те, що книгу, наприклад, Герлінга-Грудзінського про сталінізм досить непросто було видати у Франції чи Німеччині, бо європейці довго відмовлялись усвідомлювати, що нацизм і сталінізм є системами-близнюками. «Ця правда Грудзінського сьогодні повільно почала доходити до таких людей як Ангела Меркель і Франсуа Олланд», - каже О. Бойченко. Також, на його думку, нині «Росія стрімко перетворюється на якусь гібридну тоталітарну країну», але Європа зрозуміє, де справжній тоталітаризм, лише тоді, коли по-справжньому постраждає від Росії.

Чи зробила Європа висновки з тоталітаризму? – таке питання було одним із провідних в ході цієї дискусії. У 1938-му Європа закрила очі на аншлюс Австрії, потім «проковтнула» загарбання Чехії, не захотіла боронити Польщу… «І в 40- роках Європа втратила набагато більше, ніж могла б у 38-му», - зауважив Олександр Бойченко, висловивши думку, що ситуація з Російською агресією сьогодні вже на рівні 1939 року…

Наприкінці дискусії Олександр Бойченко відповів на питання вінничан про ризики тоталітаризму в сучасній Україні, про тонкощі перекладу, а ще прочитав кілька власних творів.

Також гість розповів про свій досвід перебування на стипендіальних програмах у Польщі. Один із його проектів в рамках стипендіальної програми «Gaude Polonia» стосувався саме перекладу книжки Т. Боровського ««У нас, в Аушвіці».